Будинок, у якому ніхто не поспішає.

Тридцять третя сторінка.

Будинок, у якому ніхто не поспішає.

Село Гастурі на Корфу — це не те місце, куди приїжджають.

Там пахне тінню. Тієї, що під деревами, під віконницями, під старим дахом. Та тінь не холодна — вона як плед, як чийсь погляд, який є.

Я одного разу зайшла на подвір'я, де ніхто не жив. Скатертина була вибілена сонцем, горщики — порожні. Але лавка стояла так, ніби хтось щойно встав. Я сіла. І замовкла.

Мені здалося, що тут все дозволено: мовчати, зволікати, згадувати, не знати.

Тут час не йде – він лежить. Як в'ялений інжир на тарілці. Повільно, просто назавжди.