Лист у пляшці. Хвилі приносять пам'ять.

Дев'ятнадцята сторінка.

Лист у пляші. Хвилі приносять пам'ять.

Я помітила її на третьому кроці пляжем. Пляшка лежала у мокрому піску, ніби відпочивала після довгого плавання. Скло каламутне, з сіллю та часом. Усередині – згорнутий папір.

Я сіла просто на пісок. Відкрила пробку, трохи схвильована. Лист був написаний від руки, синім чорнилом, трохи вицвілим.

«Якщо ти читаєш це, значить світ все ще вміє дивувати. Я був на цьому острові двадцять років тому. Тоді я не знав, що загублю її. Ми сиділи на цьому пляжі. Вона малювала черепашки, а я її. Якщо ти коли-небудь будеш тут з тим, кого любиш, поцілуй його за нас».

Підпису не було. Тільки дата: 12 липня 2002 року.

Я склала листа назад, акуратно, як реліквію. Іноді минуле приходить хвилями. Щоб нагадати: кохання — це завжди зараз.

Продовження – на наступній сторінці.