Маки та море

Егейські зошити

Маки та море

Цей ранок на Корфу був особливим.

Я вийшла рано, коли повітря ще не прогріте сонцем, коли острів ще дрімає. Такий годинник я люблю найбільше — коли все навколо сповнене легкої тиші, і ніщо не потребує поспіху. Тільки ти, подих вітру і м'яке шарудіння кроків по запорошеній стежці.

Дорога вела до моря. Маки росли по обидва боки — червоні, живі, наче зіткані зі світла. Вони трохи гойдалися, ловлячи вітер, і нагадували мені про щось дороге, забуте, але не зникле.

Я йшла повільно. Тут не можна поспішати. Кожен крок як дотик до чогось важливого.

Села на пісок, біля самої води.

— Маки тут не просто квіти. Це хтось любив — і не забув.

Тоді я посміхнулася, не надаючи особливого значення словам. А сьогодні зрозуміла. Точно і просто.

Іноді маки говорять більше за людей.

І якщо ти раптом заблукаєш у собі — просто вийди вранці на берег. Пройди крізь маки. Сядь біля моря. Воно завжди чекає. Воно все знає. Воно вміє повернути тебе до себе.