Мій ранковий діалог з Егейським морем: як світанок у Паралії став ритуалом щастя.

Дорогі мої! Якби ви знали, яке диво чекає на мене щоранку… Живучи в Паралії Катерині , я наче уклала договір із сонцем: «Буди мене о п'ятій, а я подарую тобі своє захоплення». І ось, як небо починає світлішати, я беру чашку кави — гарячої, з краплею меду — і біжу до моря.

Ще тихо. Тільки хвилі шепочуть щось своєю давньою мовою, та чайки сплять, заховавши дзьоби в крила. Я сідаю на теплий пісок (так, він уже пам'ятає моє місце!) і чекаю. І тоді відбувається магія — сонце піднімається через обрій, як золотий фенікс, і море спалахує тисячами відблисків.

Мій світанковий ритуал:

→ Кава у старій керамічній чашці, що гріє долоні.

→ Босоніж по піску — щоб відчувати кожен крок.

→ Тиша — тільки мій сміх, коли перші промені лоскочуть обличчя.

А ще – я клянусь! - море змінює колір п'ять разів за ці хвилини:

1. Темно-синє , як вуаль богині.

2. Лілове , ніби в нього закохався захід сонця.

3. Персикове – сонце вже близько!

4. Золоте – ось воно, народження дня!

5. Бірюзове – і тепер можна видихнути.

Іноді мені здається, що хвилі підморгують: «Ми теж раді тобі, Ліліє!». А я шепочу у відповідь: «Дякую, що ви є».

Доклала відео - Дивіться, як це відбувається! І обіцяйте: якщо колись опинитеся тут, подаруйте собі такий світанок. Без фотографій, без слів. Просто… будьте.

А у вас є свій куточок щастя, де час зупиняється? Розкажіть у коментарях — раптом це теж море?

З любов'ю, ваша Лілія.

#СвітанкиСЛилією #ПараліяКатерини #УтроСМорем