Місто, яке пам'ятає все.

Тридцять четверта сторінка.

Місто, яке пам'ятає все.

Старе місто Корфу пахне стіною. Не квітами, не морем — саме кам'яною стіною, яка бачила надто багато, щоби все розповідати.

Я люблю йти там одна. У вузькій тіні між будинками, де білизна на мотузках говорить голосніше за людей. Там кроки звучать як думки. І якщо замовкнути — почуєш, що місто шепоче. Воно не забуває. Воно береже.

Тут можна звернути не туди і потрапити в тишу. Справжню. Де немає нікого. Де тільки світло лежить на бруківці, і на хвилину здається, що це не ти гуляєш містом, а воно по тобі.

Я люблю торкатися стін.