Перед морем.

Двадцять сьома сторінка.

Перед морем.

Іноді я просто стою. Не з метою, не з думкою, не для фотографії.

І тоді воно стає дзеркалом. Не для відображення, а для відчуттів. Море не питає, хто ти. Воно не оцінює, не квапить. Воно дихає поруч. І в цьому – вся його щедрість.

Сьогодні було тепле. Вітер грав з волоссям, небо трохи приглушене. Я стояла — і раптом зрозуміла: я не чекаю. Я не згадую. Я не будую. Я просто… є.

І цього достатньо.

Продовження – на наступній сторінці.