Ранок біля старого будинку.

Двадцять восьма сторінка.

Ранок біля старого будинку.

Сьогодні я вийшла з дому трохи раніше за звичайне. Сонце тільки починало торкатися плитки на ганку, виноград ще відкидав м'яку тінь, і повітря було прохолодним, як дихання сну.

Я сіла на кам'яну лаву під лозою. Там завжди тихо. Навіть птахи тут співають м'якше.

Іноді не потрібно ні кави, ні телефону, ні навіть думок. Треба просто ранок. Старий будинок. І ти, що сидить у ньому, як частина стіни, як частина часу.

І тиша, яку не хочеться порушувати.

Продовження – на наступній сторінці.