Тихий берег. Ранок у білому.

Вісімнадцята сторінка.

Тихий берег. Ранок у білому.

Прокидаюся рано, коли місто ще спить і виходжу до моря. Пляж порожній, тільки чайки як вартові. Все в білому: небо, пісок, піна прибою. Навіть я — у білій сукні, яку тріпає ранковий вітер.

Море сьогодні тихе, ніби воно ще не наважилося прокинутися. Я знімаю сандалії та йду по кромці води. Хвиля торкаєється ніг, і прохолода розливається тілом, як легке пробудження.

Сідаю на камінь. Раптом — почуття, ніби ти вдома. Не в будівлі, не в країні, а в моменті.

Ніхто не кличе. Ніхто не чекає.

І все – правильно.

Продовження – на наступній сторінці.