Як зберігали гребінець

Вона була не аксесуаром. А частиною жінки. Лежала не на показ — а там, де тихо: у шухляді тумбочки, у маленькій косметичці, у полотняному мішечку.

Дерев'яні. Або целулоїдна. Із зубцями, які час трохи підточили. З вигином, який повторював долоню. Без бренду. Без упакування. Просто – своя.

Її не давали до рук чужим. Чи не втрачали. Чи не викидали. Якщо ламалася – зберігали. Начебто в ній залишалося щось особисте .

Маленькі звички:

— Вранці гребінець клали поряд з чашкою чаю — Протирали після кожного використання. — Іноді — мили з милом, як щітку.

В ній не було дизайну. Але був дотик. Яке знало, як укласти, і як заспокоїти .

Сьогодні розчіски міняють. Але тоді — вона була надовго .