Іти – не обов'язково куди.

Тридцять дев'ята сторінка.

Іти – не обов'язково куди.

Я йшла повільно. Не тому, що втомилася, а тому, що більше не треба було поспішати. Сукня ловила вітер, ноги ступали в пісок і все всередині встигало за тілом.

Коли я дивилася на море, мені здавалося, що воно вже все зрозуміло за мене. І тепер мені нічого не треба пояснювати — навіть собі.

Іноді шлях — це можливість йти без мети, але з почуттям.

І бути поряд із собою.